листи з Іводзіми

Клінт наш Іствуд зняв два фільми про Іводзіму - власне "Листи з Іводзіми" (про японців) і "Прапори наших батьків" (про омериканців). "Прапори" виявилися УГ, так шо про них писати не будемо, а от "Листи" подивився із задоволенням і вам рекомендую. Зразу скажу, після фільму симпатії до японців значно поменшало.

Насправді більш-менш розумно мислити здатні всього три персонажі - генерал Курібаясі, конний танкіст барон Нісі і молодий солдатег, який в рот їбав таку війну хоче додому. Генерал і барон довго контактували із європейскою культурою і це на них вплинуло вкрай позитивно, а солдатег, судячи з усього, не отримав ніякої освіти взагалі і не встиг позбутися здорового глузду.

Решта японців - це клініка, друзі мої. От скажімо передає генерал на опорний пункт наказ відступити і продовжити оборону в іншому місці. Думаєте, ці вояки слухають наказ? Аж два рази!

Вони, як цуцики Павлова, чують слово "відступ", тут же відкривають ящик гранат, взяли собі по штуці, хуяк-хуяк-хуяк, кожен себе підірвав. Генерал на них чекає, приходять два бійці - а де решта? - банзай-самурай, тепер генерале, самі тут обороняйтеся.

З таким підходом японці перемогли б, якби їх було стопіццот мільйонів, а так янкі їм наваляли і правильно, я щитаю.

пора в загул

фоточку підігнав шановний carabaas