Der Kampfflieger

"Люди, жизненными силами которых являются идеи Достоевского и Толстого, не могут создать прочную социальную организацию. Они должны скатиться к условиям полного варварства.

Разумеется, это не означает, что ввоз и перевод русской литературы следует запретить. Невротики могут наслаждаться ей, сколько пожелают, здоровые люди в любом случае будут ее сторониться."

Людвиг фон Мизес, 1927

Храм представляє собою древнєгрецький дорічєский ордер, з капітєлямі, пропілєямі і всією положеною поїбєнню, тільки зроблений, на відміну від грецького, з дерева російським способом «в лапу».

Чото згадалося що в першій половині 90-х був страшенно популярний Кастанеда і виріщив його перечитати, раз вже таке діло. Забігаючи вперед, скажу, шо воно неймовірно занудне.

Але блять - як тільки я уявляв довбойобів, шо з цими книжками напєрєвєс пиздували в ліси шукати місця сили та точки зборки, так одразу починав страшенно іржати. Сука, це неможливо.

Михайло?

А хулі Генрі Вінтерфельда ніхто не перекладає? Шо дитині читати, питється?

Тут лицо брата Фишенебеля приняло придурковато-подозрительное выражение и он во всю уставился на крестьянина:
- А пингвинчика - птичку божью - не ты ль спиздил?

Я повірити не можу, що це сталося вживу. Воістину останні часи настають.

Порівнюючи давно і ніжно любимих мною Кіплінга і Конан Дойла, можна помітити, шо КД тонкий знавець жіночої пісі-хології, а Кіплінг зовсім ні. Навіть коли у його творах з'являється тьотка, таке враження, шо він не знає, шо з нею робити.

Спочатку я списував це на особливості виховання, Кіплінг же вчився у закритій школі для хлопчиків, ЯВРПЩЯ, але ні, в Конан Дойля теж була закрита школа, та ще й католицька. Розкопуючи біографії з'ясувалося, шо Кіплінга в шестирічному віці здали у пансіон до такої собі мадам Рози, яка з ним "дурно поводилася". Я вже не знаю, шо там треба було дитині робити, але Редьярд після того до кінця життя страждав на безсоння.

Це я до чого - не здавайте дітей на виховання до злих тьоток, як Кіплінга, здавайте до добрих, як Конан Дойля.

Кстатє ще за Конана-варвара. Він же зі своєї католицько школи виніс не тільки ненависть до церковників, але й до старої доброї англіцкої клясової сегрегації. Виходить смішна штука, з одного боку реверанси перед лицарством, хоча й не без хитрої усмішки, а з іншого посполиті через дві сторінки хуєсосять аристократів, біглий кріпосний не знімає шапку перед королем і автор явно їм співчуває.

Читаю малому зараз "Бєлий отряд" Конан Варвара Дойла, а "Сера Найджела" вже прочитали. Дуже цікаво спостерігати як автор хуєсосить церковників, видно шо не любив з усієї сили.

– Значит, ваш отряд удостоился тогда преклонить колени перед нашим святейшим отцом папой Урбаном, опорой и средоточием христианства? – с интересом спросил Аллейн. – Может быть, вам и самому удалось узреть его величественный лик?

– Я дважды видел его, – ответил лучник, – такой тощенький, крысоватый, на подбородке струпья. В первый раз мы выжали из него пять тысяч крон, хотя он очень сопротивлялся. Во второй раз попросили десять тысяч, но пришли к соглашению только через три дня, и я лично считаю, что лучше бы нам тогда просто разграбить дворец. Помню, управляющий его двором и кардиналы вышли вперед и спросили нас, согласимся мы взять семь тысяч, папское благословение и полное отпущение грехов или десять, но с бесповоротным отлучением и притом по всей форме. Мы были единодушного мнения, что лучше десять тысяч и проклятие, но сэра Джона как-то удалось уговорить, и мы получили отпущение и благословение – вопреки своей воле. Может, оно и к лучшему, ибо Отряд тогда очень нуждался в отпущении грехов.

Ну і діфірамби англійським законам а також кидання какашками на континент присутні. Взагалі особисте ставлення Конан Дойла до подій, особистостей і суспільних явищ набагато цікавіше самої книжки (ну то мені зараз, а малому лицарі йдуть на ура).

Купив малому "Нескінченну історію", ще переживав, чи не занадто складна для нього книжка. Виявилося нє, йому нормально. То для мене занадто складна.

Якшо християнські закидони я ще викупаю, то, скажімо, іудейску міфологію я коє-шо бачу, шо там є (семираменний підсвічник, чорні лицарі-големи), але багато проходить повз. Жопою чую, але доказати не можу.

Кароче облом. Залазити в релігієзнавство і філософію мене заламує, може дето є нормальний такий оналіз книшки шоп почитати?

Читаємо з малим про Фердинанда, авторства Керна нашого Людовика, так сьогодні там зустрівся персонаж - хазяїн аптеки "Під крокодилом".

Я з цього проржав, канєшно, але тихо. О врємєна, о нрави!